Цей страх - не твій, але ти його носиш
матеріал
Про емоційне зараження, межі і турботу про себе. Ти прокидаєшся - і вже тривожно. Хоч навколо все спокійно. У твоєму житті нічого страшного не сталось. Але в тілі - важкість. У грудях - тривога. Наче щось має трапитись. Наче небезпека - поруч. А потім ти згадуєш:
Цей страх - не твій, але ти його носиш
Про емоційне зараження, межі і турботу про себе
Ти прокидаєшся - і вже тривожно.
Хоч навколо все спокійно. У твоєму житті нічого страшного не сталось. Але в тілі - важкість. У грудях - тривога. Наче щось має трапитись. Наче небезпека - поруч.
А потім ти згадуєш: учора читав новину про загибель. Дивився відео з евакуації. Бачив, як подруга плакала через сина. Слухав розповідь про страх, біль, втрату.
Цей страх - не твій. Але ти його носиш.
Чому так буває?
Це явище має назву - емоційне зараження.
Люди з підвищеною емпатією (а це ти, якщо читаєш цей текст) легко "приклеюють" до себе чужі почуття. Особливо в умовах війни, постійного напруження, новинного потоку.
Мозок не завжди розрізняє - це трапилось з тобою чи з іншим.
Коли ти чуєш емоційно забарвлену історію, активуються ті ж нейронні мережі, що й при власному досвіді. Це називається дзеркальні нейрони. Ти співпереживаєш - і в якийсь момент «зливаєшся» з чужим страхом.
Тривога інших підсвідомо зчитується як сигнал загрози.
Навіть якщо ти не в небезпеці - тіло починає реагувати, як ніби ти - в епіцентрі.
Що з цим робити?
1. Вчись розділяти: що моє, а що - ні?
Постав собі просте питання:
“Це зараз справді зі мною? Чи я просто відчуваю чужу історію?”
Це не черствість. Це психогігієна.
2. Обмежуй споживання болю
Дозуй новини. Не читай стрічку зранку і перед сном. Не дивись відео, що тебе ламає. Це не байдужість - це турбота про себе, щоб потім мати силу турбуватись про інших.
3. Проговорюй, не накопичуй
Знайди того, кому можеш сказати: “Мені важко, хоч це і не моя історія”.
Це знижує напругу.
4. Робити щось конкретне — краще, ніж тривожитись
Перевести гроші. Зібрати пакунок. Написати лист. Зайнятись чимось корисним — навіть маленьким.
Дія заспокоює.
5. Візуалізуй межі
Уяви навколо себе “коло” - захисне, м’яке, тепле. У ньому - ти і твої емоції. Все, що зовні, ти можеш бачити, але не зобов’язаний пропускати всередину.
Пам’ятай:
Відчувати - не соромно.
Втомлюватись від чужого болю - нормально.
Берегти себе - необхідно.
Ти потрібен живим, цілісним, здатним допомагати. І для цього іноді треба сказати собі:
“Цей страх - не мій. Я бачу його. Але я не зобов’язаний його носити.”
Бо межі - це не стіна. Це форма любові до себе і до світу.
Про емоційне зараження, межі і турботу про себе
Ти прокидаєшся - і вже тривожно.
Хоч навколо все спокійно. У твоєму житті нічого страшного не сталось. Але в тілі - важкість. У грудях - тривога. Наче щось має трапитись. Наче небезпека - поруч.
А потім ти згадуєш: учора читав новину про загибель. Дивився відео з евакуації. Бачив, як подруга плакала через сина. Слухав розповідь про страх, біль, втрату.
Цей страх - не твій. Але ти його носиш.
Чому так буває?
Це явище має назву - емоційне зараження.
Люди з підвищеною емпатією (а це ти, якщо читаєш цей текст) легко "приклеюють" до себе чужі почуття. Особливо в умовах війни, постійного напруження, новинного потоку.
Мозок не завжди розрізняє - це трапилось з тобою чи з іншим.
Коли ти чуєш емоційно забарвлену історію, активуються ті ж нейронні мережі, що й при власному досвіді. Це називається дзеркальні нейрони. Ти співпереживаєш - і в якийсь момент «зливаєшся» з чужим страхом.
Тривога інших підсвідомо зчитується як сигнал загрози.
Навіть якщо ти не в небезпеці - тіло починає реагувати, як ніби ти - в епіцентрі.
Що з цим робити?
1. Вчись розділяти: що моє, а що - ні?
Постав собі просте питання:
“Це зараз справді зі мною? Чи я просто відчуваю чужу історію?”
Це не черствість. Це психогігієна.
2. Обмежуй споживання болю
Дозуй новини. Не читай стрічку зранку і перед сном. Не дивись відео, що тебе ламає. Це не байдужість - це турбота про себе, щоб потім мати силу турбуватись про інших.
3. Проговорюй, не накопичуй
Знайди того, кому можеш сказати: “Мені важко, хоч це і не моя історія”.
Це знижує напругу.
4. Робити щось конкретне — краще, ніж тривожитись
Перевести гроші. Зібрати пакунок. Написати лист. Зайнятись чимось корисним — навіть маленьким.
Дія заспокоює.
5. Візуалізуй межі
Уяви навколо себе “коло” - захисне, м’яке, тепле. У ньому - ти і твої емоції. Все, що зовні, ти можеш бачити, але не зобов’язаний пропускати всередину.
Пам’ятай:
Відчувати - не соромно.
Втомлюватись від чужого болю - нормально.
Берегти себе - необхідно.
Ти потрібен живим, цілісним, здатним допомагати. І для цього іноді треба сказати собі:
“Цей страх - не мій. Я бачу його. Але я не зобов’язаний його носити.”
Бо межі - це не стіна. Це форма любові до себе і до світу.